partizantv

Звонить Віктор Федорович в Кабмін:
- Можна Юлію Володимирівну?
Секретар по "внутрішньому": "Юлія Володимирівна, до вас Янукович по третій лінії..."
- Алло, Віктор Федорович слушаю вас внимательно...
- Юлия Владимировна, я вам сразу правду скажу - я жутко недоволен вашим поведением!
- Віктор Федорович, а ви шо робите? Я після вас не можу зрозуміти моя це ділянка чи нє...
Янукович: " А вы думаете, что если мне на все участки сорняков и червяков насажали, так я не смогу вырастить столько и бабла не заработаю?"
Тимошенко: "Ну, заработаете конечно, но... как вам сказать? С меньшим удовольствием."
Янукович: "Ну шо за людина? Так вам добре, коли мені недобре?"
Тимошенко: "Нічого ви так і не зрозуміли. Мені не добре - коли за вами треба розгрібати в цьому кабміні все шо ви тут наробили..."
Янукович: "Зачекайте, Юлія Володимирівна, Ющенко по мобільному..."
Через хвилину.
Янукович: "Юлія Володимирівна, я йому кажу, що ніхто його свиню не брав, що то глюк, просто треба перезайти в "Контакт", а він, що ми його голодної смерті хочемо...
Тимошенко: "до речі, Віктор Федорович, я такими мєлочами не займаюся, щоб підсажувати вам червєй, нібито мені більш нічим займатися..."
Янукович: "Ну ви мене за придурка не держіть. В мене в протоколі написано, що хто робить на моїй грядці..."
Тимошенко: "ну, я не знаю. Може Турчинов заходив, я просила його полити грядку і осла покормити, так може то він перестарався..."
Янукович: " я вам завжди казав, з такими кадрами ви й до 30 рівня не дойдете, покидаєте нам все поливати і прибирати за вами..."
Тимошенко: " Віктор Федорович, а вам тридешна версія не подобається?"
Янукович: "Я ж так і знав. Покрутили своїм гардеробом пішли?"
Тимошенко: "Та нє, ще не пішла. І не піду поки ви там з Ющенком. А що ви там зараз сажать збираєтесь, Віктор Федововичу?"
Янукович: "Ну, то не є форматом такої бесіди, Юлія Володимирівна! Ви ж розумієте."
Тимошенко: "Коммєрческий сєкрет?..."
Янукович: "Можу тільки вам сказати, щоб меньше дєнєг тратілі на удобрєнія, а то у мєня уже два мілліона, а ви там всьо в бєдності..."
Тимошенко: "Зато у меня два завода, тисяча помощников, у которых можно что угодно стырить, а вы там с Азаровым и Ющенко умничаете... ладно, Виктор Федорович, у вас еще что-то по существу есть?"
Янукович: "Ладно, Юлия Владимировна, главное - работайте, шоб мне стыдно не было, тут ко мне, вот, Путин зашел в друзья, спрашивает как запустить завод по производству чипсов..."
Тимошенко: "Виктор Федорович, у меня тут дыни дозревают, пусть ко мне заходит, стырит пару штук."
Янукович: " Юлия Владимировна, нафиг нам ваши дыни, мы тут сча нефтеперерабатывающий завод замутим... Ничо вы не смыслите в бизнесе. Пока, дорогая ..."

Йдуть якось Юлія Тимошенко, Турчинов, Немиря і один народний депутат по Подолу, поряд з Дніпром. Вийшли значить з "Хуторка" (їли вареники з капустою. Юлія Володимирівна - борщ), вийшли, коротше і йдуть до мерсів та бех... народний депутат до інфініті, ще молодий. Раптом дивляться...
А в Дніпрі дівчинка руками по воді б'ється і кричить - "Поможіть!"
Юлія Володимирівна: "Це хто?"
Немиря: "Не знаю."
Турчинов (звонить по телефону): "Зараз узнаю"
Юлія Володимирівна ( до депутата): "А ви в Верховній Раді що в таких випадках робите?"
НД: "Та, не знаю. Там води немає..."
Юлія Володимирівна: "Воно і понятно."
Турчинов: "СБУ каже, що це Свєта Вобьйова, шестикласниця, вранці пішла в школу... додому ще не приходила. Питають - телефон домашній треба?...
Юлія Володимирівна: "зачем мені її телефон? може ви позвоніть, скажіть батькам правду..."
Немиря: "Юлія Володимирівна, вони потім можуть сказати що ви причетні до попередніх подій!
Юлія Володимирівна "і то правда... Так а може це якось перекрутити на пользу?
Турчинов: "та, нє, мєлко якось це все..."
Юлія Володимирівна: "Так. скажуть - вже не знає що робити. Стала рятувальником року... А може ми розкриємо тих, хто до цього її довів?
Турчинов: "А хто довів?"
Тимошенко: "Так я питаю, а ви знайдіть!
Турчинов: "Зараз. Звоню..." Набирає телефоний номер.
Немиря: " а так гарно день починався"
Тимошенко: "да, таке воно життя... а може ми яку программу зробимо по врятуванню життів цих нещасних дітей?"
Народний депутат: "Піду дам телеграмму в Кабмін..." Уходить.
Турчинов: "Кажуть, що дівчинка була на двох перших уроках в школі. школа номер 186-ть, шостий бе клас..."
Юлія Володимирівна: "Може є якісь свідки? Спитать у когось?..."
Тут як раз мимо проходить спортивний сухожарий мужчина з високим лобом.
Турчинов: "О, дивіться, Тигіпко..."
Юлія Володимирівна: "Сергій Леонідович, так ви не хочете в мене бути премєром, так хоть може знаєте що з тією дівчинкою сталося?"
Тигіпко не кажучи ні слова кидається в воду, витаскує дівчинку, несе в свою сімсотдвадцяту беху і стрімко скривається за кириловською церквою...
Юлія Володимирівна: "Ну, як всєгда, і день пропав і поговорити по дєлу не з ким..."

- Василь, чув? Вибори відмінили?
- Та то такє... Ось я чув, Шустер уїхав додому... Капець країні.

Идет одессит по Дерибасовской. Смотрит, а на здании вывеска "Штаб Юлии Тимошенко".
Заходит.
Три двери: "БЮТ", "Батькивщина", "Юлия Тимошенко"
Заходит в ту, на которой "Юлия Тимошенко".
Опять три двери: "Предвыборный штаб кандидата в президенты Юлии Тимошенко", "Тимчасова виставка - продаж нарядив ЮВТ на користь бидным", "Вона".
Идет туда, где "Вона".
Снова одессит на Дерибасовской.

Село Антонівка на Суржиковщині. По середині села - ганделик.
На дверях табличка - "На переобліці". Біля ганделика вмирають від цікавості селяни. Чоловік десять.

- Петро, що там? Де Свєтка? Її сьогодні випустять? - це питає рідний брат продавщиці, хлопця, який стоїть ближче всіх.
- Та, нє. Дєло дуже серйозне. Це ж такє придумать - гроші в селі друкувать?
- Петро, ти шо плетеш, які гроші?
- А шо, я чув...

По дорозі йде баба Галька, а мимо на великій швидкості проносяться три автомобілі на край села. Вони зупиняються біля хати хозяїна ганделика. З однієї з авто виводять продавщицю Свєтку в наручниках.

Хата дядька Івана. колись дядько Іван був головою колгоспу, тепер в нього ганделик і десять свиней. Кажуть, свиней він іноді кормить проспроченою "Мівіною". Зажрався.
В хаті тепло. Син дядька Івана провів з сусіднього села газ. Олігархи, коротше.
За столом сидить дядько Іван, оперуполномочений з району, міліоціонер-податківець, мєстний участковий і жінка в формі, зовсім молода. Присутній податківець кажуть всім, що це - перекладач. Дядько Іван погано говорить по-суржиковські, він - старий бутанець, учасник революції 1972 року.
У дядька Івана кілька дредів розплетено - він у себе дома. Але йому неудобно.

Міліціонер-податківець кладе на стіл велику книжку і каже: "Це ваша?"
Дядько Іван недовірливо дивиться: "наша".
Податківець листає і питає: "а що це значить: Приходько - 22 гривні, Сидорченко - вісім..., Кауфман - 105 гривень 22 копійки..."
Дядько Іван мовчить, не знає що відповісти. Перекладач писклявим голосом: "Што ето значіт, уважаемий?"
Дядько Іван: "Та, я розумію, дівчинко. Знамо діло. Боргова книга".
Податківець: "так це записані фінансові зобов'язання людей, так?"
Дядько Іван: "так".
Оперуполномочений: "Понятно. Вас нихто за язик нє тянул."
Дядько Іван: "А шо я сказав?"
Оперуполномоченний: "Ми вас арестовиваем на основанії статьі 102 УК Бутана: "ізготовленіе ілі подделка государствєнних ценних бумах".
Дядько Іван: "ой лишенько, пане Буряк (це - участковий) ви ж самі в мене поважний покупатєль і просили товару в борг? Який же я поддєлка як це ви там кажете?"
Податківець (не чує): "Ось протокол. Підписуйтесь і пишіть своє резюме як хочете. Перекладач завірить."
Дядько Іван (звертається до продавщиці): "Свєта, шо це за текє... ти ж казала шо то бізнес такий, спокійний...А тепер сама в наручниках..."
Свєта (з під лоба): "Дядьку, хто ж знав, шо таку книгу треба реєструвати в міністерстві фінансів..."
Дядько Іван: "Де? В-в-в ... аж в Бутаньську? так це ж три дні їхати недоїхати...

Дядько Іван тре лоба, сіпає за дреду і падає...
Податківець нахиляється.
- Не дихає.
В хаті тиша.
Податківець до участкового: "Тепер це ваша справа"

Оперуполномочений і податківець курять біля хати.
- Підписав?
- Шо, ти не бачив?
- Не бачив...
- Тоді, підписав...
- Поїхали далі.

Два автомобілі зриваються з місця, оставляють за собою хмару пилу і зникають за селом...

Баба Галька з бабою Оксаною сидять на лавці. Баба Оксана ріже ананаси, в цьому році багато уродило.
- Так я ж вам і кажу - сама бачила як міліціонери доставали фальшиві гроші...
Баба Оксана: "то ж я давно казала шо Їван чимось не чистим займається - я к не підеш дає всім грошей... а тут, ніякого просвіту - як ананаси уродять, то у всіх, нікому не треба, а в тому році ахайя нікому не потрібна була, кормили верблюдів... тонами".

Баба Галька і баба Оксана поправили свої великі груди, правда, в різні сторони - мимо проходив участковий в набєдрєнніку з очереду, бляхою міліціонера на грудях і кобурою на загорілій сраці.
Він і так бачив, шо порядні пересічні люди - взяти з них нічого.

Тепер ганделика в Антоновці немає. Всі їздять в Леонівку. Може воно так і краще - дівчат там більше.

А кто знает, как отключить в Мозилле Файрфоксе показ баннеров во Флеше?

...едет, значит, кандидат в президенты Сергей Тигипко в маршрутке...




Все.

Демократия - это такая публичная девка, за которую все платят, но которую никто не видит.

Сало, Сердючка і Шевченко.
...друге. президент координує зовнішню політику. те, що я скажу можливо не всі сприймуть. але я маю на це моральне право і поясню чому. я народився в селі багачівка звенигородському району черкасскої області. в тому ж таки звенигородському районі розташовані села шевченкове, моринці - батьківщина шевченка. батьківщина тараса шевченка і моя батьківщина. хоружівка набагато далі...
(з політагітації Анатолія Гриценка)

19 ноября – доктор Лиза

Начало он-лайн конференции – в 13-00

19 ноября – доктор Лиза

Не умаляя заслуг иерархичных организаций - доктор Лиза не прячется за названиями и терминологией типа "ведет каждодневную большую работу". Какую? Почему даже в этом небольшом сообщении вы предпочли потолкаться в нетесном пространстве милосердия, нежели сообщить, что собственно вы делаете и где? Я помню Лизу еще со времен Дубровки, мы старались как-то помочь интернет-сообществом заложникам той далекой трагедии. Тогда доктор Лиза еще работала в Киеве.
Еще и Дмитрий Быков "поперчил" лизино и так нелегкое существование - как-то двузначно заявил, что, мол, не будет участвовать в акциях Лизы патамучто ... его эстетическое воспитание не позволяет участвовать с какими-то там исполнителями... Что сказать? Глагольное существование. "Работаю, кручусь..." Крутитесь, господа, помогайте Лизе! А мы, журналисты, искренне признаем, что не знаем, что делать, после того как описали ситуацию... как, например, в этой моей статье: http://h.ua/story/238563/
Может, Лиза знает?

ГАЛЯ ЖИВЕ!
Кажуть, у кожної людини є кілька порогів в житті.

Перший, це коли втрачаєш близьку людину. Чи вона стає не така.

Саме так сталося з Галиною Шляхтич (1973 року народження), багаторазовою чемпіонкою світу з шахмат з міста Калуш, Івано-Франківської області.

Хвороба, що спіткала 20-літню дівчину, яка тільки закінчила Львівський інститут фізкультури (в 1994 році) називається "розсіянний склероз". поступово людина втрачає здатність опанувати своє тіло, Галя зараз вже крім всього не чує. Але, вона - жива. Вона, колишня гордість України немов змушує нас звернути на себе увагу - кому потрібна така...

Виявляється що в системі наших медичних закладів немає спеціалізованих закладів для таких хворих, Галиною опікується 70-річний батько, ще й син Галі - Артур опинився на ньому... Тому, коли в 2008 році Галя опинилася в тубдиспансері, формально її могли виписати ще тоді, коли вона перехворіла туберкульозом, але не виписали, бо вона залишається хворою. Держава дає такому хворому 800 гривень за інвалідність...

В жовтні Телевізійна служба Новин (1+1) дала матеріал про Галю, журналісти телеканалу висвітили коротку новину, хоча я ка це новина? Ще одна нещасна людина стикнулася з системою охорони здоров'я... Через неділю вже всім було не до Галі - "захворів" весь інформаційний простір України на грип і ... про Галю знову забули. Добре, що на сайті каналу зерігається сюжет - завідуюча відділенням диспансеру міста Калуш говорить: "... вона не дивлячись на хворобу, така хвора, що хватається за життя!" Так, Галя live!

Ми би нічого не дізнались про колишню чемпіонку, якби не взялася за інформаційний простір її давня знайома - Олена з Бєєр Шеви (Ізраїль). До цього вона зовсім нічого не змогла добитися ні на Калушському, ні на Івано-Франківському владному рівні... В Ізраїлі (і в більшості цивілізованних країн) медициною також опікується держава. В більшості - вартість громадянства є вартість соціальних гарантій країни. А що у нас? Єдине, що змогла зробити для Галі - відкрила три рахунки для батька Івана Миколайовича Шляхтича і зараз опікується бідою неуваги до Галі. Пригадується довженківський образ жінки, що кричить німим криком з екрану і здіймає руки до неба...

Мені треба було трошки заспокоїти Олену, бо як можна кидатися на тих же медиків, коли їх всїх зробили універсальними солдатами, а їх заклади - універсальними відстійниками для різних державних потреб.

Так сталося, що такі тяжкі хворі-одинаки у нас можуть роками перебувати в лікарнях, диспансерах і з таким положенням лікарі змушені миритися... Люди часто нікому вже не потрібні. Що це за поріг життя для людини, коли розумієш, що нікому не потрібен? Може це і є останній поріг?


Рідний 14-річний син Галини Шляхтич - Артур нещодавно написав листа прем'єру Юлії Тимошенко, чекає відповіді.Не став я вже їм пояснювати, що двадцать соціальних ресурсів Юлії Тимошенко чи президентський сайт Віктора Ющенко не дозволяють відправити листа - "бить челобитную царю". Бо посилаючись на закон України "Про звернення громадян" - лист Артура не є законним зверненням, а електронні листи взагалі не вважаються зверненнями... У Артура дома є комп'ютер, він зареєстрував в Інтернеті на "Однокласниках" маму, переписується з усіма, хто хоче підтримати його маму, їх сім'ю.

Зрілість цивілізації перевіряється на відношенні до хворих і дітей. Якщо у нас вже такий поріг - що ніхто не може знайти в собі сили щось зробити для полегшення долі Галині Шляхтич з Калуша, то чого ми хочемо, якої масової безвартості в своїй країні, будь-хто буде її правителем?

Возвращается коммунизм в Россию.
Походил, поездил, посмотрел все. Проголодался.

Жрачка - че попало, люди злые, носятся все время, дорог нет. Девушки пьяные или неприступные.



Ушел.

18 січня 2010 року виборець приходить до виборчої комісії і члену комісії пише на папірці: «Скарга. В мене вчора вкрали голос – я хотів за Юлю, а получився Казна Хто …»
Член комісії почитав і каже: «Ви нормальна людина? Який це – Казна Хто? Ще ніхто не переміг… Сказати щось можете?»
Виборець пише на папірці: «так пишу - вкрали голос…»
Член: «О, тоді вам не сюди, вам до дохтора…»

Разговор в штабе Юлии Тимошенко.
Управляющий штабом Турчинову:
- Наши пиарщики жалуются, мол, почему наши агенты в штабе Януковича получают больше в два раза, чем наши работники?"
Турчинов:
- Это компенсация за отсутствие творческой работы.
Управляющий:
- Я им говорил, но они говорят, что судя по надписи на бигборде Януковича "Всіх почули. Вашу точку зору буде враховано", хлопці тоже там по полной программе отрываются...

Мысль, после вчерашней "Свободы" с участием кандидата в президенты Анатолия Гриценко: "народ проголосовал бы за Гриценко, если бы поверил, что этот приличный человек способен на те мерзости, которые следует делать при наведении порядка в стране..."

Поп-социализм и последний рыцарь здравого смысла.

Когда мне, социологу-философу, написавшему в наше непростое время аж три (!) работы по научной проблематике, говорят: в Украине еще не сформировалось ясное видение классических политических направлений…, я смеюсь. И не потому, что все это разделение у нас как-то смешно получается, а потому, что левые и правые предпочтения в политике происходят независимо от их названий и источников финансирования … История дает названия по содержанию деятельности.
Потому, у меня уже нет сомнения – движение Тимошенко политически является левым, анархистко-социальным направлением украинского политикума: «популярным социализмом».

Поп-социализм как разнообразие современных политических видов.
Конечно, классическое копирование политических партий у нас не получилось. Несмотря на какие-то предварительные меморандумы левых с ино-народными левыми, правых с «инвесторами». Объективно, политическая реформа 2004 года нас застала на пике либерального передела крупной собственности, иногда называемого у нас «азаровщиной», как общеэкономическая стратегия. Проблем у Ющенко после прихода к власти была масса, включая сугубо личные, но главная – он по своему внутреннему убеждению был ближе к либералам, а стране понравилось состояние реформации и … она требовала социального героя. И «герой» не заставил себя ждать, Юля сказала: «грабь, награбленное», правда с оговоркой – спросив у нее разрешение.
Вот, и журналист Михаил Подоляк заочно соглашается с выбором страны, мол, будет Юлия Тимошенко президентом! И я тоже уже не раз писал: будет, ну и что? А что, по-вашему, мог бы написать и сделать германский журналист в 1933-ем году? Народ хочет своего «героя», и народ имеет право! Единственное, чем мы можем помочь народу – пока можно, описать то, что будет дальше…
Что же такого, «диктаторского», есть у «ихней Юли»? Да, не очень сложно – чтобы выполнить свои поп-социальные (поп-социалистические) цели президент Тимошенко будет командовать инвестиционным и крупным капиталом так, как она с 2008 года командует фискальными органами государства и … будет усиливать ослабевшие полномочия президента. Не видать уже Украине «мажоритарщины», обратите внимание – сегодня про это ни один политик уже и не вспоминает (другие задачи!). В Украине мажоритарных представителей не будет точно лет пять (все места расписаны по другому принципу), даже в таком «ручном» виде, как в Беларуси, когда верхняя палата парламента все-таки избирается по мажоритарным округам. Но, Беларусь так и не решилась на «олигархическую реформу» - заводы, газеты, пароходы так и остались «прозябать» в руках нерадивого чиновника (правда, иногда получающего затрещины от всевидящего ока Лукашенко). Теперь, когда батьке Лукашенко нужен срочный прорыв в Европу – он немедленно начнет формировать свой и (по-своему) фондовый рынок, рассчитанный на внешний рынок. Поверят ли европейцы в такую капитализацию отношений с белорусами? Говорят, что немцы и австрийцы поверили. И в Украину президент Беларуси приедет не просто так. Ему нужен оборот в 2 миллиарда гривен в гривнах, без постоянного пересчета их в доллары и обратно. Возможно, ставка делается на евро? Также, батька захочет снятия многих чиновничьих уловок для товаров из Беларуси. Какие гарантии? И главное – можно ли какие-то гарантии получить у Ющенко? «Можно, - видимо будет говорить Лукашенко, хитро улыбаясь в усы, - другого выхода нет».
Кстати, у Михаила Подоляка скорее всего статус «нон грата Беларусь» закончился еще в прошлом году, но «дружить» с Лукашенко он скорее всего не будет, слишком несовместимы понятия – президент Лукашенко и журналист Подоляк.
То есть, однажды мы проснемся в стране, которую мы не хотели.
Как когда-то мы не хотели, чтобы белорусские националисты расчистили путь для Лукашенко, правда, энергично этому способствовали, отстаивая политическое разнообразие. Мы не хотели Юлю, отстаивая несколько социальных прав для украинских людей.
Такова фатальность политической журналистики – этот маятник не может из одного крайнего положения, переместиться в другое чуть-чуть. Он, этот маятник «махнет» в социализм или национализм (как хотите называйте, в реальности: «справа-налево» и обратно) ровно настолько, насколько он раньше был в либеральном пространстве.

Последний рыцарь здравого смысла
Молодые люди спрашивают – в чем отличие продажной журналистики и какой-то там еще. Да, никакой. Есть, конечно, «имиджевое» описание субъекта, эдакая позитивисткая проза жизни, которую можно смотреть как канал Дискавери, никакой харизмы, страсти. Вот, и новые физики столкнувшись с неразрешимыми (математически) процессами утверждают, что есть процессы, которые мы в состоянии только описать. Нельзя систематизировать, нельзя найти известный аппарат для воспроизведения опыта. Поэтому, не случайно то обстоятельство, что образованные люди стараются найти себе именно такие источники информации, с ними и живут. В конце концов, нас никто не принуждает смотреть телевизор, читать определенные газеты. Я, вот, к примеру – читаю «Мертвые души», сверлю стенды для «Эпицентра» и отсылаю резюме руководителя на должность head department of corruption: «пропоную шістьма мовами, розмовляю на чотирьох, вникаю на трьох, беру в будь-якій із 102 відомих мені валют світу по курсу НБ України на момент розрахунків, ділюсь з іншими». Конечно, это антикризисная шутка – коррупцией в Украине занимаются давно и системно, Михаил Подоляк об этом написал яркий сюжет про клан Лавриновичей – сына и отца.
Мои коллеги – верстальщица газеты Ольга Боримская (которая до последнего держалась в редакции «Ірпінського вісника») трудится на ниве дизайна, а главный редактор Вячеслав Ковтун скорее всего будет делать политическую полиграфию, куда от этого явления деться? Люди должны знать своих «героев»! Правда, судя по инетовским сторонникам Юлии Тимошенко, они как «салдаты» уже выстроились в стройные ряды, как некогда ирпенские депутаты, с трудом себе представляя – что можно еще делать, если теперь не сбиваться в кучу… Новую кучу.

«Що не продається в журналістиці?»
Для журналиста сегодня огромное удовольствие переквалифицироваться в литератора и написать что-то такое…
Кем по-вашему был Тарас Шевченко до ссылки в Казахстан?
Конечно, Мишей Подоляком свого времени. «Сон» Шевченко вместе с философскими трудами Чернышевского разрушил моральное удовлетворение и спокойствие салонно-кареточного царства. Россия того времени начала свои «политические» реформы, да только назвавшись империей, ничего по-сути не изменила. «Налоговая реформа» тогдашних катеринчуков закончилась аракчеевщиной – на крестьян «повесили» продналог на армейские подразделения, страна «успокаивалась» с 1825 по 1861 год. Сменилось поколение, умерли все, кто помнил о рабстве … Почти сорок лет российские моисеи – декабристы водили свой народ по холодной сибирской пустыне… Шевченко писал свою экспериментальную прозу, признанную позже менее талантливой, так и не дожив до дела всей своей жизни – отмены крепостного права, Мыхайло Гоголь написал свою знаменитую поэму «Мертвые души», даже не представляя насколько актуальной она останется спустя 150 лет…

I've now got the new LiveJournal Messenger. My Windows Live ID is partizantv@livejournal.com. Sign up now and we can chat!